У стінах галереї «Академія» пройшла персональна виставка станкового живопису Катерини Ткаченко - учениці В.М. Гонтарова, минулорічної випускниці ХДАДМ. Це вже третя «моновистава» молодої художниці. Цього разу вона презентувала свій новий проект під назвою «Квіти серця» («Квітень»), який готувався протягом зими цього року, у досить короткі для виставки подібного масштабу (18 полотен) строки.

За словами самої авторки, задум було втілено буквально на одному диханні. Це надало проектові ідейної та стилістичної цілісності: усі роботи, від автопортретів до сюрреалістичних композицій, ніби послання художниці, своєрідна філософія буття.

Серед відгуків про виставку можна почути думки про наслідування у полотнах Катерини роботам відомої мексиканської художниці першої половини ХХ ст. - Фріди Кало. Варто зауважити певну хибність такого ствердження. Незважаючи на подібність у декоративно-умовному підході до розкриття сюжетів, заглибленні у власний внутрішній світ, що властиво обом художницям, результат виходить різний. У той час як картини Фріди пов'язані з болісним переживанням реалій життя, з відчуттям «світу у собі», у живописі Катерини Ткаченко просліджується тісний зв'язок між народним мистецтвом, засадами православної іконографії, й майже язичницьким, глибинним проникнення у єдність людини і природи - «я у світі». Сповнені вітальної енергії, її образи вплітаються у химерну канву біблійного світосприйняття, пропущену крізь призму народної мудрості.

Ця фольклорна лінія підтримується не лише активним використанням флористичних мотивів та орнаментальністю композицій, але й введенням у зображальне поле текстів, що одразу відсилає нас до традиції лубка. Тексти були узяті з Біблії, або ж написані самою художницею. Один з них, як зізналася авторка, їй навіть наснився.

Кожна картина проекту сприймається напрочуд завершено та лаконічно, наче аксіома, наче ті заповіді, ті внутрішні настанови, яких дотримується кожна людина. Мабуть тому «Квіти серця» можна назвати певним одкровенням, оспівуванням вічності та минущості усього існуючого, що дозволяє провести аналогію виставки зі збіркою відомого українського поета Богдана Ігора Антонича «Зелена євангелія», та, зокрема, з рядками з поезії у цій збірці, які б могли бути епіграфом до проекту художниці:

Живу коротку мить. Чи довше житиму, не знаю,
тож вчусь в рослин сп'яніння, зросту і буяння соків.

Слід також відмітити й зміну тематичного вектора у творчості Катерини на даному етапі. Якщо у торішній виставці у галереї «Маестро» вона зверталася до жіночих образів, втіливши їх у більш притаманній «школі Гонтарова» манері, то у новому проекті художниця відкриває у своїх полотнах народне начало, а самі роботи тяжіють до декоративізму. Й на даний момент авторка збирається продовжувати працювати у цьому ж напрямку.

Олександра Осадча