Крыловская басня о том, что «кукушка хвалит петуха, за то, что хвалит он кукушку» явно не пришлась к душе будущим искусствоведам с факультета теории и истории искусства ХГАДИ. Подтверждением тому - два материала об одном художнике, точнее, художнице. Проверить свои ощущения, согласиться или не согласиться с их мнениями, читатели смогут на новой выставке Елены Котляр, которая откроется 20 мая в «галерее на Костюринской».  

Українське кохання, повне іспанської пристрасті

На початку весни у Харківській міській художній галереї проходила виставка знаної харківської художниці Олени Котляр. Дату відкриття, вочевидь, вибрано невипадково, адже виставка цілковито присвячена темі жіноцтва і кохання. Про це красномовно промовляє сама її назва - «Te аmo», котра з іспанської перекладається  як «Кохаю тебе».

В експозиції нараховується близько тридцяти полотен, кожне з яких є своєрідною одою почуттям у різних їх проявах - любов, пристрасть, щастя, сум, гіркота, біль переплелися тут у яскравому вихорі іспанського фламенко. І хоча, зі слів самої художниці, в Іспанії вона ніколи не була, проте дух палючої іспанської пристрасті, що пронизує усю виставку, настільки яскравий і виразний, що переконує нас у зворотному. Своє захоплення Іспанією мисткиня пояснює тим, що саме ця країна для неї є втіленням палкого кохання, почуття на піку його розквіту.

Авторка з рішучою безпосередністю розчахнула перед глядачем двері до власного внутрішнього світу. Часом складається враження, ніби знаходишся у сні чи дівочій мрії, де в кожному персонажі присутня особистість самої художниці  - і в незалежній гордовитій іспанці, і в юній дівчині з покірно схиленою головою, що ніжно тримає за руку свого коханого. На виставці панує настільки інтимна атмосфера, що виникає відчуття втручання у щось надто приватне, глибинне, таке, чого не має право бачити жодна людина, крім самого автора. І одразу постає питання: чи можемо ми будь-як оцінювати подані роботи, адже це те ж саме, що оцінювати голі почуття? Але ж авторка, виливши власні переживання у живопис, наважилася відверто подати їх на наш розсуд, тож необхідно віддати належне такій рішучості, котра не кожному під силу.

У даній виставці Олена Котляр постає перед нами не лише як художниця, а й як поетеса - усі картини супроводжуються віршами її власного пера. Подекуди поезія доповнює, подекуди пояснює зміст живописної роботи, а часом навіть саме полотно сприймається як ілюстрація до вірша. Сплітаючись у єдину канву, тексти і зображення представляють ніби розгорнуту книгу, своєрідну збірку новел, чи цілий роман про кохання із безліччю персонажів.

Та глибина і цілісність тематики представлених робіт часом не знаходить підтримки у техніці виконання. Насичений, яскравий, контрастний колорит подекуди доходить до тієї межі, де закінчується гармонія. Те ж саме можемо відмітити і стосовно композиції - місцями вона бездоганна, а місцями створюється враження неспіввіднесеності зображення і формату. У деяких роботах художні прийоми, обрані для зображення глибинних почуттів, видаються надто формальними, схематичними. Можливо, дається взнаки монументальна школа, пройдена авторкою, що сформувала майстерність роботи із великими форматами, і пензель художниці ще просто «не звик» до форматів менших. Можливо, авторка навмисне вдається до певних крайнощів, до деякої навмисної наївності, аби повніше передати той діапазон іпостасей, в яких постають у житті кохання і пристрасть - від загадкового таїнства до кокетливої гри із нотками вульгарності. І загалом їй це вдається - виставка не залишає глядача байдужим, викликаючи багату гаму емоцій. Що ж стосується суб'єктивності, із якою Олена Котляр трактує обрану тему, то вона, на нашу думку, повністю виправдана. Адже, що може бути суб'єктивнішим за кохання, яке не лише звучить по-різному в різних країнах, а й у кожному окремому серці створює власну неповторну мелодію. Спроба відтворити цю складну мелодію - вже надзвичайно сміливий крок для художника. І Олена Котляр йде на цей крок із суто іспанською пристрасністю та суто українською щирістю.

Наталія Маценко

«Те амо» в Муниципалке

1 Марта в Муниципальной галерее состоялось открытие очередной выставки. В этот раз на суд зрителей свои работы представила художник-монументалист Елена Котляр. Выставка под названием «Те амо», что с испанского переводится как «я тебя люблю», была посвящена женскому международному дню. Тема выставки это любовь - любовь которая имеет тысячи имен и оттенков, любовь печальная, радостная, страстная...

Вечная тема любви отчетливо проходит сквозь представленные работы... Здесь Елена Котляр стремится к поэтической и живописной передачи отношений мужчины и женщины, превознесению чувства любви высоко над обыденностью и демонстрации  широкого спектра любовных переживаний.

Выставка носит характер автопортретности и интимности. Художница кажется полностью поглощена миром внутреннего я, которое выступает здесь в различных ипостасях, демонстрируя собственное видение любовного ощущения. Однако сложный мир интимных переживаний художник пытается выразить лишь формальными средствами, из за чего работы приобретают оттенок «субъективности» и «буквальности» в трактовке темы  глубинных чувств. Полотна являют живописную иллюстрацию любви, выраженную весьма поверхностно.

Все сложности и переживания интимного мира художника остаются таким образом непонятными и чуждыми для зрителя, потому что не находят подлинного и глубокого живописного выражения. Кроме того, у зрителя появляется ощущение вторжения в интимный мир художника, состояние непрошенного гостя, будто подглядывающего в замочную скважину в попытке увидеть истину.

Данные работы не дают ни остроты переживания любовного бытия, ни ощущения глубокой чувственности в сердцах персонажей. В них также присутствует определенного рода шаблонность и стереотипность. Это проявляется в выборе сюжетов - мужчина и женщина в интимной близости. На полотнах художника любовь - это танец вместе, общая постель или один плеер на двоих. Посредственное и условное выражение любовных переживаний порой переходит в самолюбование и откровенную пошлость, а манерность и экспрессивность письма являются здесь живописно неоправданными.

Технические средства которыми пользуется художник, дают в свою очередь ощущение посредственного художника варьирующего на грани профессионализма и дилетантства. Если в идейном плане присутствует цельность тематического ряда - все работы соотносятся друг с другом, то цельность исполнения работ отсутствует. Отчетливо проявляются проблемы переноса художественных приемов - выпускника школы монументальной живописи академика Гонтарова, в станковую картину. Это в особенности касается маленьких работ, которым почти всегда становится тесно в рамках заданного формата. В некоторых картинах очень страдает  композиция, персонажам мало места или визуально неуютно в пространстве живописного полотна. Работы, обладающие гармоничным цветовым решением, сразу притягивают внимание среди большого количества откровенно неудачных по колориту картин. Эти факторы не играют на пользу автору в попытке приблизится к объективному пониманию любовного переживания, и хотя на выставке были представлены несколько неплохих работ, в целом, осталось ощущение нераскрытости темы в формате данного мероприятия.

Сергей Канцедал