Віктор Володимирович Погорелов - художник самобутній. Від перших самостійних кроків у творчості, які він почав робити ще наприкінці 60-х будучи учнем харківської «рєпінки», художник був налаштований на пошук свого, не схожого на інші творчого шляху...  10 жовтня 2007 року «за значительный личный вклад в развитие украинского изобразительного искусства, весомые творческие достижения и высокое профессиональное мастерство» указом Президента України В. Погорєлову було присвоєно почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України». А до цього був шлях. Шлях довжиною в одне творче життя.

Віктору багато в чому таланило з дитинства. Його мистецька родина (батьки були архітекторами) належала до тих верств харківської інтелігенції, на чиїх кухнях в ті вже далекі часи іноді можна було почути спогади сусідів про несправедливо забутих спільнотою художників і культурних діячів 20-х та побачити привезені родичами та друзями з-за кордону мистецькі журнали, сторінки яких розкривали інший від тогочасного мистецький світ, який чомусь одразу сприймався як справжній. Та й з вчителями щастило. Спочатку, ще наприкінці 60-х, обдарований юнак, що був вихованцем «рєпінки», став частенько заходити до відомої як на той час художньої студії при Будинку Архітекторів під керівництвом Віталія Івановича Лєнчіна. Це сьогодні Лєнчін є викладачем «рєпінки». А на той час його студія, що була таким собі альтернативним осередком початкової художньої освіти в Харкові, мала репутацію «ідеологічно нестійкої» організації - «формалістичні вправи» були звичною роботою. Можливо саме з практичних міркувань батько Віктора перервав ці зустрічі суворою забороною, не безпідставно боячись за майбутню художню кар'єру сина.